Профілактика гельмінтів — обов’язкова процедура для усіх собак, незалежно від харчування, породи чи місця проживання. Зараження відбувається різними шляхами: через сире м’ясо та рибу, укуси комах, що є проміжними господарями, обнюхування міток та екскрементів, вживання води із застійних калюж, контакт з іншими тваринами (не лише собаками). Тому перекладати відповідальність за зараження гельмінтами лише на сире м’ясо некоректно. Разом з тим натуралка дійсно підвищує ризик інвазій, тому тварини, які вживають сире м’ясо, мають планово проходити обробку проти гельмінтів й, за потреби, отримувати препарати навіть частіше, ніж рекомендують спеціалісти (раз на 3 місяці).
Разом з тим ми говоримо саме про профілактику, а не лікування гельмінтозу. Профілактувати зараження може власник самостійно, обираючи доречні препарати з доступних. Однак, якщо у тварини з’явились симптоми глистяної інвазії, радимо звертатись за професійним лікуванням. Тривожними симптомами є поїдання екскрементів інших тварин та нехарчових продуктів, зниження ваги тіла без збільшення навантажень та зменшення порцій, підвищена увага тварини до анального отвору, спроби його «почухати» об підлогу.
Паразити, які найчастіше вражають собак
Почнемо з визначення основних паразитів, які вражають собак: і як основного господаря, і як перехідну ланку в життєвому циклі. Тут згадаємо не лише гельмінтів, а й найпростіших, що також можуть становити небезпеку.
Пласкі черви
- Цестоди (стрічкові). Echinococcus вражає кишківник та інші органи (також мозок), але найчастіше — печінку. Утворює при цьому специфічні капсули. Заразитись можна від сирого м’яса сільськогосподарських тварин.
- Taenia (ціп’яки). Саме ці паразити можуть виростати до 25 метрів у довжину. Локалізуються у кишківнику тварини. Зараження відбувається через сире м’ясо с/г тварин, поїдання мишей та щурів (деякі собаки мишкують).
Трематоди (сисуни)
- Opisthorchis. Вражають печінку та підшлункову. Основне джерело зараження — сира річкова риба.
Круглі черви
- Нематоди. Для собак найнебезпечніші наступні види. По-перше, Dirofilaria. Переносяться комарами й вражають усі органи без виключення, але найчастіше — серце. Дирофіляріоз дуже небезпечний, суттєво знижує якість життя тварини, має високий рівень летальності.
По-друге, Trichinella — живе в кишківнику, але здатна також вражати ЦНС та м’язи. Може бути дуже небезпечною, особливо для хворих та ослаблених тварин. Джерело зараження — сире м’ясо.
По-третє, Toxocara. Це аскариди, які локалізуються в кишківнику. Поширені в довколишній природі, тому заразитись можна не лише від сирого м’яса, але й через обнюхування екскрементів, лизання міток. Часто передаються від самки до цуценят й спричиняють ранню інвазію.
Найпростіші
Це одноклітинні організми, які можуть як бути симбіонтом, так й викликати небезпечні стани. Паразитують у внутрішньоклітинному просторі — зазвичай це епітелій кишківника. Складно виліковуються.
Найнебезпечніші серед найпростіших — токсоплазма та неоспора. Вони часто стають причиною тяжких розладів ЦНС та смерті. Захворіти на них просто, наприклад, через сире м’ясо. А от вилікуватись надзвичайно складно, майже неможливо. Та організм з нормальним імунітетом здатен тримати їх під контролем, не дозволяючи активно розмножуватись.
Також досить поширені найпростіші — це лямблії та кокцидії. Вони не такі небезпечні, але значно поширеніші, тому джерела зараження – трава, вода із застійних калюж, фекалії тварин. Клінічно проявляються тільки в ослаблених тварин (цуценята, вагітні самки, особини з хронічними захворюваннями чи в післяопераційному періоді) й можуть викликати запалення кишківника, хронічну діарею.
Який препарат обрати для боротьби з переліченими гельмінтами?
Глобально більшість антигельмінтних препаратів, що є на ринку, належать до однієї з двох груп — макроциклічні лактони або бензімідазоли. І в кожній з них представлено декілька дієвих речовин, здатних пригнічувати розвиток гельмінтів. На жаль, не існує однієї речовини, яка б була ефективною проти абсолютно усіх паразитів на усіх стадіях розвитку. Також існують обмеження для використання певних речовин для тварин з діагностованими мутаціями ДНК. Саме тому у складі деяких препаратів поєднується одразу декілька активних речовин. Й тому хорошою стратегією буде комбінувати декілька препаратів одночасно.
Отже, макроциклічні лактони — це велика група речовин синтетичного чи природного походження. Ефективні вони не проти усіх гельмінтів, а лише проти нематод на стадії личинки та імаго. Зокрема допомагають профілактувати дирофіляріоз. Також діють на ендогенних паразитів — вошей, кровососок, личинок оводів. Препарати цієї групи широко використовуються, але є небезпечними для собак-носіїв мутації MDR1.
Серед речовин цієї категорії для собак використовуються наступні:
- Селамектин. Малотоксична речовина, що швидко проникає в системний кровотік та зберігається у терапевтичній дозі протягом місяця. Ефективна лише проти круглих глистів, але також забезпечує захист від кліщів та більшості комах, що паразитують на собаках.
Приклади препаратів:
Стронхолд краплі. Виробник — Zoetis, США
Селафорт краплі. Виробник — KRKA, Словенія
- Івермектин — найтоксичніший серед усіх речовин групи. Досить ефективний й не дуже дорогий, тому використовується часто. В тому числі — й у складі препаратів проти бліх та кліщів, оскільки токсичний для більшості комах (і не лише тих, що вражають тварин).
Приклади препаратів:
Unicum COMPLEX (з фіпронілом). Unicum, Україна
Івермікол. Лорі, Україна
- Моксідектин. Відносно нова речовина, що вперше була синтезована у 1980 році. Він такий самий ефективний, як івермектин й схожий на нього за хімічним складом. Але ферментується він з іншого виду бактерій, тому і за рівнем токсичності для собак поступається івермектину, при цьому зберігаючи високу активність проти гельмінтів.
Приклади препаратів:
Адвокат краплі (з імідаклопридом). Bayer, Німеччина
МОКСІСТОП (краплі). ProVET, Україна
- Мільбеміцина оксим. Ця речовина теж належить до макроциклічних лактонів, але до іншої групи. Ефективна проти нематод, в тому числі Dirofilaria на стадії личинки та імаго.
Приклади препаратів:
Мілпразон (з празіквантелом). KRKA, Словенія.
Мільбемакс (з празіквантелом). Elanco, Франція.
Мільпро (з празіквантелом). Virbac, Франція
Окрім перечислених препаратів до групи макроциклічних лактонів також відносяться й деякі інші речовини: епріномектин, аверсектин. Але на їхній основі протигельмінтні засоби виготовляються рідко.
Тепер перейдемо до моменту, який потрібно обов’язково враховувати, використовуючи препарати групи макроциклічних лактонів — їхня небезпечність для собак, що є носіями мутації MDR1 в одній чи двох копіях гена. Ген MDR1 визначає рівень чутливості тварини до впливу лікарських препаратів. Його нормальна робота забезпечує помірну чутливість особин й достатній захист мозку від дієвих речовин препаратів. Якщо ж в гені відбувається мутація, чутливість особини зростає через те, що гематоенцефалічний бар’єр мозку стає проникним для дієвих речовин препаратів, які є токсичними й можуть пошкоджувати мозок.
Чому питання мутації MDR1 потрібно враховувати? Тому що зустрічається вона досить часто. Багато її носіїв є серед коллі, австралійських вівчарок, віппетів, але також вона присутня у представників інших порід, хоча й рідше. Зазвичай розплідники таких порід або попереджують майбутніх власників про можливість мутації, або одразу перевіряють цуценят на носійство.
Та в реальності тварина може потрапити до власника дорослою, з притулку, з втраченими документами. Також тварина може бути метисом перелічених порід й передаватись безплатно. Відповідно, в такому сценарії її ніхто тестувати не буде. Звісно, найвідповідальніший підхід — тестувати свою тварину самотужки. Але є труднощі: складно знайти клініку з такою послугою й вона буде дорогою. Дешевше просто уникати засобів з макроциклічними лактонами у складі.
Дехто може зауважити, що в сучасному світі мутація MDR1 — не така вже й велика проблема. Дійсно, існує декілька досліджень, що доводять безпечність профілактичних доз лактонів (навіть івермектину) для тварин-носіїв. А якість очищення та дозування сучасних препаратів значно вища, ніж в аналогів десятилітньої давності. Та таких досліджень усе ще недостатньо багато і жодне не враховує можливу гостру індивідуальну реакцію саме вашої собаки. Тому найпростіше та найбезпечніше уникати перелічених препаратів для тварин вказаних порід або їхніх метисів.
Якими препаратами проводити обробку тваринам-носіям мутантного гена? Тими, що використовують дієві речовини з групи бензімідазолів. Вони безпечні для усіх собак, але й дещо поступаються в ефективності макроциклічним лактонам. Ефективні для профілактики нематод, цестод та найпростіших, що мають форму личинок чи імаго й локалізуються в легенях та ШКТ. Саме до цієї групи входить речовина, яка є ефективною проти пласких червів — празіквантел. Ось чому він так часто зустрічається у складі комплексних препаратів.
До групи бензімідазолів належать наступні речовини:
- Фенбендазол. Речовина з максимальною антигельмінтною дією, ефективна проти багатьох шлункових та кишкових паразитів: багатьох нематод та цестод, як дорослих форм, так і личинок. Призводить до загибелі, але не порушує зовнішню оболонку гельмінтів, тому немає небезпеки всмоктування токсичних продуктів їхнього розпаду.
Приклади препаратів:
Каніквантель Плюс (з празіквантелом). Haupt Pharma, Німеччина
Каніверм (з празіквантелом). Bioveta, Чехія.
Панакур. Panacur, Німеччина.
- Празіквантел. Оскільки речовина є чи не єдиною ефективною проти пласких червів, то використовується практично у всіх препаратах проти гельмінтів. Але в чистому вигляді майже не зустрічається.
- Пірантел. Речовина, ефективна проти нематод, але лише проти них. Тому її додають до інших препаратів, не використовуючи в чистому вигляді.
- Емодепсид. Впливає на нематод і може бути небезпечним для тварин з мутацією MDR1.
Приклад препаратів:
Profender (з празіквантелом). Bayer, Німеччина.
- Толтразурил. Ефективний проти найпростіших, а особливо кокцидій.
Приклад препаратів:
Прококс (з емодепсидом). Bayer, Німеччина.
В цій групі препаратів протипаразитарними властивостями володіють й інші речовини — оксіклозанід, альбендазол. Але використовуються вони частіше для лікування птахів та сільськогосподарських тварин. Тому препарати на їхній основі собакам варто давати хіба у надзвичайних ситуаціях.
В окрему групу потрібно виділити комбіновані препарати, що поєднують декілька речовин. Зазвичай це комбінація «фенбендазол + пірантел + празіквантел». Приклади препаратів:
Енвайр. Артеріум, Україна.
Дронтал Плюс. Bayer, Німеччина.
Цестал Плюс.CEVA Sante Animal, Франція.
Дехінел Плюс. KRKA, Словенія.
Яку форму препарату обрати?
Якщо коротко — ту, що найбільше підходить вашій тварині й викликає найменше стресу при використанні. Ось які варіанти пропонує нам ринок:
- Таблетки. Найпоширеніший та найзручніший варіант. Давати їх бажано з їжею або після їди, щоб додатково захистити шлунок. Також за твариною потрібно спостерігати декілька хвилин після того, як вона проковтнула таблетку — вони добре вміють їх випльовувати. Виробники дещо спрощують завдання власникам, виготовляючи таблетки зі смаковими добавками (найчастіше зі смаком печінки). Але залишаються собаки, які навіть такі таблетки вживати відмовляються.
- Краплі. Теж доволі поширений формат. І найзручніший, тому що обробка займає декілька секунд й інколи непомітна для тварини. Однак речовина після них не проникає в шкіру моментально, а ще деякий час залишається на шерсті. Тому, якщо у вас декілька тварин, впродовж 2-3 годин після вони не мають грати разом або вилизувати один одного.
- Суспензія чи порошок для її приготування. Не дуже поширений формат. Здається, що випоїти її простіше, ніж згодувати таблетку. Але це не так. Приготовану кількість суспензії тварина повинна вжити повністю. Але дуже невелика кількість їх спокійно вививає усю рідину. Більшість виривається, виділяє багато слини. Через це частина ліків втрачається й не до кінця зрозуміло, як це виправити: намагатись дати ще трошки чи давати нову повну дозу.
Як обрати комбінацію протигельмінтних препаратів?
Вище ми вже визначились, що поки на ринку не існує одного препарату, який би захистив від усіх без винятку гельмінтів. Одні захищають від круглих червів, інші активні проти цестод та трематод, треті допомагають впоратись з найпростішими. Тому факт №1 — для комплексної обробки потрібно використовувати декілька засобів одночасно.
Але як часто потрібно проводити обробку? Потрібно використовувати постійно різні препарати чи можна залишатись на одному? На ці питання немає однозначної відповіді. Вона залежить від наступних факторів:
- Цикли розвитку паразитів. Більшість паразитів активні саме влітку, тому в теплий сезон можна проводити дегельмінтизацію частіше. Особливо це актуально для гельмінтів Dirofilaria, адже їхні личинки переносять комарі. Тому з травня до серпня бажано давати засоби від них кожні 4-5 тижнів. Також важливо обирати засоби, що активні саме проти личинок (спойлер — не усі діють саме на личинки). Але ось які речовини діють: мільбеміцин, івермектин, моксідектин, селемектин (діє дещо гірше).
- Умови життя собак. Тут важливо враховувати три моменти. По-перше, як часто гуляє з іншими собаками чи в місцях, де вони бувають. Річ у тім, що інші собаки та їхні екскременти, мітки є основним фактором зараження нематодами. Якщо це — про вашу тварину, то її варто частіше обробляти засобами, активними проти нематод. По-друге — спосіб харчування. Сире м’ясо, навіть вирощене для людей та перевірене в лабораторіях, усе одно є основним джерелом зараження гельмінтами. Тому тварини на сирому вигодовуванні потребують частіших обробок. По-третє, місце проживання. Якщо собака живе за містом, постійно знаходиться на вулиці, де зустрічається з комарами, то це — також показання для частішої обробки.
- Стійкість паразитів до дії препаратів. Так само як бактерії стають резистентними до антибіотиків, гельмінти стають стійкішими до певної речовини, що використовується постійно. Це не масова історія, але через випадкові мутації невелика кількість гельмінтів може не реагувати на конкретний препарат та передавати цю мутацію далі, розмножуючись. Невідомо, наскільки високим є ризик зустрітись з таким саме у вашої собаки, але для профілактики можна раз у 3-4 роки змінювати постійний препарат на той, що в основі має іншу дієву речовину.
- Токсичність засобів. Усі препарати проти гельмінтів є токсичними для собак. Тому так важливо дотримуватись дозування й не використовувати засоби частіше, ніж потрібно. І у визначення цього «потрібно» і полягає проблема. Що робити, якщо ваша тварина на натуралці? А ще багато контактує з іншими собаками? Тобто входить до групи ризику. Давати препарати проти гельмінтів щомісяця? Ні, бо це буде занадто великим навантаженням на організм. Хороший вихід — чергувати препарати із врахуванням сезону.
Але виникає питання, як саме чергувати і як розробити схему обробок саме для вашої тварини. Далі приведемо один з варіантів схеми.
- Впродовж року кожні 3 місяці даєте комбінацію препаратів, що «закривають» якомога більше видів гельмінтів. Наприклад, комбінація препаратів у складі яких є пірантел, празіквантел та фебантел (приклади препаратів — Енвайр, Дронтал Плюс).
- В сезон активності комарів для профілактики дирофіляріозу — з травня по серпень — додаєте препарати, що діють на личинки Dirofilaria. Це препарати, в основі яких наступні активні речовини: мільбеміцин, івермектин, моксідектин, селемектин (приклади препаратів — Мілпразон, Мільбемакс, Некс Гард, Адвокат).
Зауважте, що ця схема підходить лише тваринам без мутації MDR1. Також під час протигельмінтної обробки потрібно враховувати декілька важливих моментів:
- Якщо маєте декілька тварин, оброблювати їх потрібно одночасно, щоб не відбувалось перезараження вже оброблених тварин.
- Обов’язково враховувати вагу тварини й не давати менше. Якщо дозування буде недостатнім, частина найсильніших особин не загине, а дасть потомство, яке може бути стійкішим до дієвих речовин антигельмінтних препаратів.
Повернемось до сирого м’яса
Існує певний перелік гельмінтів та найпростіших, якими собаки заражаються через сире м’ясо:
- Неоспороз. Викликається найпростішим одноклітинним Neospora caninum. Здорові тварини переносять безсимптомно, а хворі чи ослаблені тварини, цуценята в зоні ризику. Хвороба може проявлятись порушеннями зі сторони ЦНС, пневмонією, серцевою недостатністю. Збудник швидко гине від високих температур, але проморожування працює не завжди.
- Ехінококоз. Хворобу викликають стьожкові черви роду Echinococcus. Найчастіше вражають печінку та легені тварин, поїдаючи які, собака заражається. Можуть атакувати усі органи, призводять до смерті.
- Теніоз. Причиною хвороби стають стьожкові черви роду Taenia. Найчастіше — це свинячий та бичачий ціп’як, які вражають м’ясо й печінку свиней чи корів. Можуть зустрічатись зрілі особини в кишківнику. Для собак особливо небезпечні свинячі ціп’яки, що вражають ЦНС.
- Трихінельоз. Збудник — нематоди виду Trichinella. Локалізується в кишківнику чи м’язах (тут утворюють цисти). Найчастіше заражене м’ясо свиней. У собак вражає м’язи, ускладнюючи рух й доводячи до повного знерухомлення тварини.
Так, сире м’ясо дійсно може провокувати перелічені захворювання у собак. Але це в жодному разі не привід його демонізувати чи терміново переходити на сухий корм. Тому що останній теж часто буває зараженим грибками, бактеріями через порушення правил зберігання. Тому що ризик зараження можна суттєво зменшити, дотримуючись декількох правил годування натуралкою.
Як захистити собаку від глистів?
Для цього варто дотримуватись наступних правил:
- Проводьте дегельмінтизацію кожні 3 місяці з використанням комбінованих препаратів, додаючи нові препарати за сезоном.
- Купуйте м’ясо в перевірених місцях та у надійних продавців. Нагадаємо, що м’ясо, яке пропонуємо ми, отримане від здорових тварин з усіма необхідними сертифікатами.
- Уникайте м’яса диких тварин.
- Зменште кількість свинини в раціоні тварини, оскільки вона заражається найбільше і є джерелом небезпечніших паразитів.
- Проморожуйте м’ясо перед вживанням. Це дозволяє повністю знищити частину паразитів, а інших знищити частково. Проморожувати потрібно впродовж 3 діб при температурі 25-27°C. Далі температуру можна знизити до 18-20 градусів. Річ у тім, що перший показник доступний хіба для морозильних камер, але не для більшості побутових холодильників. Тому ми обов’язково витримуємо усі види корму при температурі 25°C, перш ніж він буде доступний до продажу. Себто, зробили за вас частину роботи по проморожуванню.
- Потурбуйтесь про здоров’я ротової порожнини пса. Здорова слизова порожнина рота — ще один бар’єр на шляху проникнення гельмінтів. Якщо вона пошкоджена, то цей додатковий бар’єр втрачається. Тому потрібно контролювати здоров’я зубів й уникати ігор з перетягуванням твердих предметів (м’яка іграшка для цього підходить, але не дерев’яна палиця).
- Контролюйте стан здоров’я тварини. Найважливіший захист для вашого годованця: це його імунітет. Він виконує основну функцію по нейтралізації та стримуванню розвитку паразитів. Тому умови життя собаки мають сприяти його нормальному функціонуванню: вона має мати збалансоване харчування, місце та час для відпочинку й забезпечення інших своїх свобод. Також хоча б раз на рік, навіть без нагальної потреби, тварину потрібно водити на профілактичні огляди до ветеринара й робити чек-ап.
Виключіть змішане годування
Це — останній та дуже важливий пункт в захисті собак від інтенсивного зараження гельмінтами. Змішування сухого корму та сирого м’яса не може бути універсальною рекомендацією. Можливо, існують поодинокі випадки, коли тварина дійсно потребує саме такого раціону. Але якщо ваша здорова активна собака має сирий раціон, не потрібно додавати до нього сухий корм з будь-якої причини та в будь-якому форматі.
Річ у тім, що змішане годування призводить до зниження загальної кислотності шлункового соку. Доведено, що кислотність шлунку — один з ключових бар’єрів протипаразитарного захисту. Шлункова кислота з нормальним рівнем кислотності здатна нейтралізувати величезну кількість бактерій та паразитів (Salmonella, Clostridium perfringens, Listeria monocytogenes, Campylobacter spp та ін). У тварин, що перебувають виключно на сирому раціоні, кислотність шлункового соку висока й захищає від перелічених збудників та гельмінтів (переважно дорослих особин, але також й цист). Однак додавання сухого корму до раціону знижує рівень кислотності й цей захисний бар’єр перестає працювати.
Режим дегельмінтизації
Також на вибір препаратів та частоту обробок впливає вік й стан здоров’я тканини. З дорослими тваринами, які вживають сире м’ясо на постійній основі, все просто — їм потрібно давати комбінований препарат кожні 3 місяці для профілактики + додавати препарат проти дирофіляріозу раз чи двічі в період з травня по серпень (а в південних регіонах й до вересня).
Якщо тварина ослаблена після хвороби, обробку варто відкласти до стабілізації стану. Якщо мають місце хронічні захворювання, варто обирати м’якші препарати (наприклад, уникати тих, що містять івермектин) й одразу після обробки давати курс сорбентів на 2-5 днів. Навіть з м’якими препаратами відбувається інтоксикація організму від глистів, які гинуть. А сорбенти допоможуть знизити цей токсичний вплив на печінку та нервову систему.
Щодо дегельмінтизації вагітних сук — її варто уникати. За 2 тижні до планової в’язки потрібно провести дворазову обробку препаратом проти глистів. Інакше гельмінти в організмі суки можуть впливати на розвиток плодів, а після мігрують до організму цуценят. В останніх через відсутність власного імунітету та невелику вагу тіла швидко розвивається глистяна інвазія з неприємними симптомами: порушення розвитку, рахіт, ураження ЦНС, нервові приступи. Можлива також загибель. Але інколи в’язки бувають незапланованими й доводиться обробляти від паразитів вагітних сук. Важливо — це ризиковано в будь-якому випадку, може викликати вади розвитку цуценят чи викидні. Але дотримання наступних правил мінімізує ризики перерахованих вище явищ:
- Ідеально проводити обробку під контролем ветеринарного лікаря.
- Починати обробку можна лише у другій фазі вагітності – приблизно після 30 дня дати першу дозу, а після 60 дня (майже напередодні пологів) — другу дозу.
- Давайте тварині сорбенти курсом впродовж 7 днів після обробки.
- Використовуйте лише препарати, які можна використовувати для захисту від паразитів вагітних та годуючих сук. Це препарати, в основі якиї фенбендазол, пірантел та празіквантел. Приклади: Енвайр, Дронтал Плюс. Якщо тварина не належить до порід з мутацією гена MDR1, в другу обробку варто використати препарат на основі мільбеміцина оксима (Мільбемакс, Мілпразон). Адже лише ця речовина здатна впливати на міграцію личинок паразитів від матері до цуценят й попереджує їхню ранню інвазію.
Ще одне питання, яке часто викликає труднощі — протипаразитарна обробка цуценят. За загальними рекомендаціями обробку цуценят варто починати у віці 3-4 місяців. Це пов’язано з необідністю підготовки до планової вакцинації, яку проводять у півтора місяця. Коли сука перестає годувати потомство, відповідно перестає передавати свої антитіла з молоком й цуценята стають вразливими до вірусних та бактеріальних хвороб.
Обов’язкова обробка цуценят пов’язана з тим, що гельмінти заважають формуванню адекватної імунної відповіді на введену вакцину. А простіше — потрібний імунітет просто не сформується й маленька тварина не матиме захисту. Тому перша обробка цуценят проводиться у 3 місяці. Обираючи препарати, варто враховувати можливі мутації й використовувати ті, що мають м’якшу дію. Щодо форми препарату — зручно використовувати краплі або суспензію. Таблетки занадто великі й згодувати їх малюку, що не вміє жувати сам, проблематично. Можна обрати засіб, що призначений саме для цуценят, або ж використати препарат, в анотації якого написано, що той призначений для тварин будь-якого віку. Важливо чітко витримувати дозування за вагою й не давати більше. За годину після обробки від паразитів дайте цуценяті сорбент й повторіть на другий та третій день.
Другу дозу препарату потрібно дати через 7-10 днів після першої, послуговуючись порадами вище. Заведено вважати, що двох обробок щеняті достатньо. Та, враховуючи зростальну резистентність, варто провести трикратну обробку — третю обробку проводять через 10 днів після другої. Добре використовувати препарат іншої групи, щоб «закрити» якомога більше гельмінтів на різних стадіях.
